Пасажир лягає спати й каже провідниці

—Збудіть мене на станції Глибокі Криниці.

—В мене нерви не в порядку, так ви пам'ятайте,

Як вставати не захочу, за ноги стягайте.

А як буду відбиватись, може й в зуби "двину",

То візьміть на допомогу якогось мужчину,

Тягніть мене до виходу й витуріть у спину,

Бо коли я розісплюсь, в мене не всі дома,

Не забудьте, що полиця моя тридцять сьома.

Прокинувся пасажир той, як стало світати,

Де — гукає — провідниця, де бісова мати,

Чому мене не розбудила, не зна свого діла?

Як почула провідниця, мало не зомліла.

Це ж ми, каже, на станції Глибокі Криниці,

Стягли гуртом пасажира з іншої полиці.

Він впирався, відбивався, за східці хватався,

До самого семафора за поїздом гнався.